Datasets:

PolyAgent
/

Tasks

Dataset card Data Studio Files Files and versions Community

Split (1)

train · 6.13k rows

input stringlengths 95 7.33k	output stringlengths 35 1.02k	instruction stringclasses 2 values
Question: 'У рядках Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому. Від того кидавсь берега до того. Любив достаток і любив пісні схарактеризовано героя твору:' 'А: Тараса Шевченка', 'Б: Ліни Костенко', 'В: Івана Франка', 'Г: Лесі Українки', 'Д: Андрія Малишка',	Chosen answer: Б: Ліни Костенко, Rejected answers: А: Тараса Шевченка, В: Івана Франка, Г: Лесі Українки, Д: Андрія Малишка	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'У рядках Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому. Від того кидавсь берега до того. Любив достаток і любив пісні схарактеризовано героя твору:' 'А: Тараса Шевченка', 'Б: Ліни Костенко', 'В: Івана Франка', 'Г: Лесі Українки', 'Д: Андрія Малишка',	Chosen answer: Б: Ліни Костенко, Rejected answers: А: Тараса Шевченка, В: Івана Франка, Г: Лесі Українки, Д: Андрія Малишка	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Рядки Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги належать:' 'А: Іванові Драчу', 'Б: Василеві Стусу', 'В: Дмитрові Павличку', 'Г: Володимирові Сосюрі', 'Д: Василеві Симоненку',	Chosen answer: В: Дмитрові Павличку, Rejected answers: А: Іванові Драчу, Б: Василеві Стусу, Г: Володимирові Сосюрі, Д: Василеві Симоненку	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Рядки Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги належать:' 'А: Іванові Драчу', 'Б: Василеві Стусу', 'В: Дмитрові Павличку', 'Г: Володимирові Сосюрі', 'Д: Василеві Симоненку',	Chosen answer: В: Дмитрові Павличку, Rejected answers: А: Іванові Драчу, Б: Василеві Стусу, Г: Володимирові Сосюрі, Д: Василеві Симоненку	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Літературне угруповання ВАПЛІТЕ очолював:' 'А: Павло Тичина', 'Б: Іван Багряний', 'В: Юрій Яновський', 'Г: Євген Маланюк', 'Д: Микола Хвильовий',	Chosen answer: Д: Микола Хвильовий, Rejected answers: А: Павло Тичина, Б: Іван Багряний, В: Юрій Яновський, Г: Євген Маланюк,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Літературне угруповання ВАПЛІТЕ очолював:' 'А: Павло Тичина', 'Б: Іван Багряний', 'В: Юрій Яновський', 'Г: Євген Маланюк', 'Д: Микола Хвильовий',	Chosen answer: Д: Микола Хвильовий, Rejected answers: А: Павло Тичина, Б: Іван Багряний, В: Юрій Яновський, Г: Євген Маланюк,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'На тлі Громадянської війни 1917–1921 років розгортаються події твору:' 'А: «Intermezzo»', 'Б: «Жовтий князь»', 'В: «Вершники»', 'Г: «Тигролови»', 'Д: «Україна в огні»',	Chosen answer: В: «Вершники», Rejected answers: А: «Intermezzo», Б: «Жовтий князь», Г: «Тигролови», Д: «Україна в огні»	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'На тлі Громадянської війни 1917–1921 років розгортаються події твору:' 'А: «Intermezzo»', 'Б: «Жовтий князь»', 'В: «Вершники»', 'Г: «Тигролови»', 'Д: «Україна в огні»',	Chosen answer: В: «Вершники», Rejected answers: А: «Intermezzo», Б: «Жовтий князь», Г: «Тигролови», Д: «Україна в огні»	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Лаврін Запорожець є персонажем твору:' 'А: «Зачарована Десна»', 'Б: «Три зозулі з поклоном»', 'В: «Вершники»', 'Г: «Мина Мазайло»', 'Д: «Україна в огні»',	Chosen answer: Д: «Україна в огні», Rejected answers: А: «Зачарована Десна», Б: «Три зозулі з поклоном», В: «Вершники», Г: «Мина Мазайло»,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Лаврін Запорожець є персонажем твору:' 'А: «Зачарована Десна»', 'Б: «Три зозулі з поклоном»', 'В: «Вершники»', 'Г: «Мина Мазайло»', 'Д: «Україна в огні»',	Chosen answer: Д: «Україна в огні», Rejected answers: А: «Зачарована Десна», Б: «Три зозулі з поклоном», В: «Вершники», Г: «Мина Мазайло»,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Риторичне запитання «Ви знаєте, як липа шелестить?» поставив:' 'А: Володимир Сосюра', 'Б: Андрій Малишко', 'В: Дмитро Павличко', 'Г: Павло Тичина', 'Д: Василь Симоненко',	Chosen answer: Г: Павло Тичина, Rejected answers: А: Володимир Сосюра, Б: Андрій Малишко, В: Дмитро Павличко, Д: Василь Симоненко	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Риторичне запитання «Ви знаєте, як липа шелестить?» поставив:' 'А: Володимир Сосюра', 'Б: Андрій Малишко', 'В: Дмитро Павличко', 'Г: Павло Тичина', 'Д: Василь Симоненко',	Chosen answer: Г: Павло Тичина, Rejected answers: А: Володимир Сосюра, Б: Андрій Малишко, В: Дмитро Павличко, Д: Василь Симоненко	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Письменник Павло Губенко відомий читачеві під псевдонімом:' 'А: Микола Куліш', 'Б: Остап Вишня', 'В: Микола Хвильовий', 'Г: Улас Самчук', 'Д: Григір Тютюнник',	Chosen answer: Б: Остап Вишня, Rejected answers: А: Микола Куліш, В: Микола Хвильовий, Г: Улас Самчук, Д: Григір Тютюнник	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Письменник Павло Губенко відомий читачеві під псевдонімом:' 'А: Микола Куліш', 'Б: Остап Вишня', 'В: Микола Хвильовий', 'Г: Улас Самчук', 'Д: Григір Тютюнник',	Chosen answer: Б: Остап Вишня, Rejected answers: А: Микола Куліш, В: Микола Хвильовий, Г: Улас Самчук, Д: Григір Тютюнник	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Автором «Балади про соняшник» є:' 'А: Василь Стус', 'Б: Ліна Костенко', 'В: Дмитро Павличко', 'Г: Іван Драч', 'Д: Андрій Малишко',	Chosen answer: Г: Іван Драч, Rejected answers: А: Василь Стус, Б: Ліна Костенко, В: Дмитро Павличко, Д: Андрій Малишко	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Автором «Балади про соняшник» є:' 'А: Василь Стус', 'Б: Ліна Костенко', 'В: Дмитро Павличко', 'Г: Іван Драч', 'Д: Андрій Малишко',	Chosen answer: Г: Іван Драч, Rejected answers: А: Василь Стус, Б: Ліна Костенко, В: Дмитро Павличко, Д: Андрій Малишко	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'З-поміж перелічених творів сонетом є:' 'А: «Сучасники»', 'Б: «Лебеді материнства»', 'В: «Сто років, як сконала Січ»', 'Г: «На колимськім морозі калина»', 'Д: «Шевченко»',	Chosen answer: Д: «Шевченко», Rejected answers: А: «Сучасники», Б: «Лебеді материнства», В: «Сто років, як сконала Січ», Г: «На колимськім морозі калина»,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'З-поміж перелічених творів сонетом є:' 'А: «Сучасники»', 'Б: «Лебеді материнства»', 'В: «Сто років, як сконала Січ»', 'Г: «На колимськім морозі калина»', 'Д: «Шевченко»',	Chosen answer: Д: «Шевченко», Rejected answers: А: «Сучасники», Б: «Лебеді материнства», В: «Сто років, як сконала Січ», Г: «На колимськім морозі калина»,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Життєвий принцип «ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи» сповідує персонаж твору Івана Багряного:' 'А: Медвин', 'Б: Наталка Сірківна', 'В: Григорій Многогрішний', 'Г: Григорій Сірко', 'Д: старий Сірко',	Chosen answer: В: Григорій Многогрішний, Rejected answers: А: Медвин, Б: Наталка Сірківна, Г: Григорій Сірко, Д: старий Сірко	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Життєвий принцип «ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи» сповідує персонаж твору Івана Багряного:' 'А: Медвин', 'Б: Наталка Сірківна', 'В: Григорій Многогрішний', 'Г: Григорій Сірко', 'Д: старий Сірко',	Chosen answer: В: Григорій Многогрішний, Rejected answers: А: Медвин, Б: Наталка Сірківна, Г: Григорій Сірко, Д: старий Сірко	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. У переносному значенні вжито в тексті виділене слово:' 'А: колишуться вози', 'Б: кукурікають півні', 'В: осінь ступає', 'Г: зорі сяють',	Chosen answer: В: осінь ступає, Rejected answers: А: колишуться вози, Б: кукурікають півні, Г: зорі сяють	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. У переносному значенні вжито в тексті виділене слово:' 'А: колишуться вози', 'Б: кукурікають півні', 'В: осінь ступає', 'Г: зорі сяють',	Chosen answer: В: осінь ступає, Rejected answers: А: колишуться вози, Б: кукурікають півні, Г: зорі сяють	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Фразеологізмом є вислів:' 'А: сині димочки', 'Б: вечірні тумани', 'В: ходити босоніж', 'Г: бабине літо',	Chosen answer: Г: бабине літо, Rejected answers: А: сині димочки, Б: вечірні тумани, В: ходити босоніж,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Фразеологізмом є вислів:' 'А: сині димочки', 'Б: вечірні тумани', 'В: ходити босоніж', 'Г: бабине літо',	Chosen answer: Г: бабине літо, Rejected answers: А: сині димочки, Б: вечірні тумани, В: ходити босоніж,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Окремо в цьому тексті пишеться сполука слів:' 'А: на/світанні', 'Б: по/тихеньку', 'В: до/гори', 'Г: що/б',	Chosen answer: А: на/світанні, Rejected answers: Б: по/тихеньку, В: до/гори, Г: що/б	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Окремо в цьому тексті пишеться сполука слів:' 'А: на/світанні', 'Б: по/тихеньку', 'В: до/гори', 'Г: що/б',	Chosen answer: А: на/світанні, Rejected answers: Б: по/тихеньку, В: до/гори, Г: що/б	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Прислівник виділено в словосполученні з тексту:' 'А: польовими доріжкам', 'Б: часом кукурікають', 'В: навантажені хлібом', 'Г: червоною калиною',	Chosen answer: Б: часом кукурікають, Rejected answers: А: польовими доріжкам, В: навантажені хлібом, Г: червоною калиною	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Прислівник виділено в словосполученні з тексту:' 'А: польовими доріжкам', 'Б: часом кукурікають', 'В: навантажені хлібом', 'Г: червоною калиною',	Chosen answer: Б: часом кукурікають, Rejected answers: А: польовими доріжкам, В: навантажені хлібом, Г: червоною калиною	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Складним безсполучниковим є речення:' 'А: друге', 'Б: третє', 'В: четверте', 'Г: п’яте',	Chosen answer: А: друге, Rejected answers: Б: третє, В: четверте, Г: п’яте	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Складним безсполучниковим є речення:' 'А: друге', 'Б: третє', 'В: четверте', 'Г: п’яте',	Chosen answer: А: друге, Rejected answers: Б: третє, В: четверте, Г: п’яте	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Вставне слово є в реченні:' 'А: другому', 'Б: третьому', 'В: четвертому', 'Г: п’ятому',	Chosen answer: В: четвертому, Rejected answers: А: другому, Б: третьому, Г: п’ятому	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Вставне слово є в реченні:' 'А: другому', 'Б: третьому', 'В: четвертому', 'Г: п’ятому',	Chosen answer: В: четвертому, Rejected answers: А: другому, Б: третьому, Г: п’ятому	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Пунктуаційну помилку допущено в реченні:' 'А: другому', 'Б: третьому', 'В: четвертому', 'Г: п’ятому',	Chosen answer: Б: третьому, Rejected answers: А: другому, В: четвертому, Г: п’ятому	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст і виконайте завдання (1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі. Пунктуаційну помилку допущено в реченні:' 'А: другому', 'Б: третьому', 'В: четвертому', 'Г: п’ятому',	Chosen answer: Б: третьому, Rejected answers: А: другому, В: четвертому, Г: п’ятому	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Апостроф треба писати на місці обох пропусків у рядку:' 'А: п..ять відсотків, б..юджетний кодекс', 'Б: розпочинати кар..єру, св..яткові заходи', 'В: кишеньковий комп..ютер, розв..язати рівняння', 'Г: зар..яджати батарею, громадянське об..єднання', 'Д: опинитися в міжгір..ї, поширити на пів..Європи',	Chosen answer: В: кишеньковий комп..ютер, розв..язати рівняння, Rejected answers: А: п..ять відсотків, б..юджетний кодекс, Б: розпочинати кар..єру, св..яткові заходи, Г: зар..яджати батарею, громадянське об..єднання, Д: опинитися в міжгір..ї, поширити на пів..Європи	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Апостроф треба писати на місці обох пропусків у рядку:' 'А: п..ять відсотків, б..юджетний кодекс', 'Б: розпочинати кар..єру, св..яткові заходи', 'В: кишеньковий комп..ютер, розв..язати рівняння', 'Г: зар..яджати батарею, громадянське об..єднання', 'Д: опинитися в міжгір..ї, поширити на пів..Європи',	Chosen answer: В: кишеньковий комп..ютер, розв..язати рівняння, Rejected answers: А: п..ять відсотків, б..юджетний кодекс, Б: розпочинати кар..єру, св..яткові заходи, Г: зар..яджати батарею, громадянське об..єднання, Д: опинитися в міжгір..ї, поширити на пів..Європи	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Подвоєні букви треба писати на місці обох пропусків у рядку:' 'А: записати до щоден..ика, лебедин..ий пух', 'Б: від..зеркалене зображення, кілька стат..ей', 'В: пісен..а спадщина, зав..ишки з будинок', 'Г: чавун..і ґрати, поро..саджувати квіти', 'Д: суцвіт..я черемхи, раннє надвечір..я',	Chosen answer: В: пісен..а спадщина, зав..ишки з будинок, Rejected answers: А: записати до щоден..ика, лебедин..ий пух, Б: від..зеркалене зображення, кілька стат..ей, Г: чавун..і ґрати, поро..саджувати квіти, Д: суцвіт..я черемхи, раннє надвечір..я	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Подвоєні букви треба писати на місці обох пропусків у рядку:' 'А: записати до щоден..ика, лебедин..ий пух', 'Б: від..зеркалене зображення, кілька стат..ей', 'В: пісен..а спадщина, зав..ишки з будинок', 'Г: чавун..і ґрати, поро..саджувати квіти', 'Д: суцвіт..я черемхи, раннє надвечір..я',	Chosen answer: В: пісен..а спадщина, зав..ишки з будинок, Rejected answers: А: записати до щоден..ика, лебедин..ий пух, Б: від..зеркалене зображення, кілька стат..ей, Г: чавун..і ґрати, поро..саджувати квіти, Д: суцвіт..я черемхи, раннє надвечір..я	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Граматичну помилку допущено в рядку:' 'А: порада вчителя', 'Б: посада керівника', 'В: нові паспорта', 'Г: сьоме грудня', 'Д: давній сусіда',	Chosen answer: В: нові паспорта, Rejected answers: А: порада вчителя, Б: посада керівника, Г: сьоме грудня, Д: давній сусіда	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Граматичну помилку допущено в рядку:' 'А: порада вчителя', 'Б: посада керівника', 'В: нові паспорта', 'Г: сьоме грудня', 'Д: давній сусіда',	Chosen answer: В: нові паспорта, Rejected answers: А: порада вчителя, Б: посада керівника, Г: сьоме грудня, Д: давній сусіда	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Закінчення -ий має прикметник, утворений від слова:' 'А: дорога', 'Б: торік', 'В: зовні', 'Г: учора', 'Д: тривога',	Chosen answer: Д: тривога, Rejected answers: А: дорога, Б: торік, В: зовні, Г: учора,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Закінчення -ий має прикметник, утворений від слова:' 'А: дорога', 'Б: торік', 'В: зовні', 'Г: учора', 'Д: тривога',	Chosen answer: Д: тривога, Rejected answers: А: дорога, Б: торік, В: зовні, Г: учора,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Граматичну помилку допущено в рядку:' 'А: найвідоміші скульптури', 'Б: більш цікавіший сюжет', 'В: тонший від паперу', 'Г: найменш привабливі ціни', 'Д: зрозуміліше пояснення',	Chosen answer: Б: більш цікавіший сюжет, Rejected answers: А: найвідоміші скульптури, В: тонший від паперу, Г: найменш привабливі ціни, Д: зрозуміліше пояснення	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Граматичну помилку допущено в рядку:' 'А: найвідоміші скульптури', 'Б: більш цікавіший сюжет', 'В: тонший від паперу', 'Г: найменш привабливі ціни', 'Д: зрозуміліше пояснення',	Chosen answer: Б: більш цікавіший сюжет, Rejected answers: А: найвідоміші скульптури, В: тонший від паперу, Г: найменш привабливі ціни, Д: зрозуміліше пояснення	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Граматичну помилку допущено в реченні:' 'А: У п’єсах Шекспіра «Гамлеті» та «Королі Лірі» порушено вічні проблеми буття.', 'Б: Прототипом Нори в «Ляльковому домі» Ібсена є письменниця Лаура Кілер.', 'В: Які засоби комічного вжив Микола Гоголь у «Мертвих душах»?', 'Г: Палац, який змальовує Міцкевич у сонеті «Бахчисарай уночі», належав ханові Гірею.', 'Д: Почесне місце в бібліотеці Жуля Верна належало творам Даніеля Дефо та Фенімора Купера.',	Chosen answer: А: У п’єсах Шекспіра «Гамлеті» та «Королі Лірі» порушено вічні проблеми буття., Rejected answers: Б: Прототипом Нори в «Ляльковому домі» Ібсена є письменниця Лаура Кілер., В: Які засоби комічного вжив Микола Гоголь у «Мертвих душах»?, Г: Палац, який змальовує Міцкевич у сонеті «Бахчисарай уночі», належав ханові Гірею., Д: Почесне місце в бібліотеці Жуля Верна належало творам Даніеля Дефо та Фенімора Купера.	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Граматичну помилку допущено в реченні:' 'А: У п’єсах Шекспіра «Гамлеті» та «Королі Лірі» порушено вічні проблеми буття.', 'Б: Прототипом Нори в «Ляльковому домі» Ібсена є письменниця Лаура Кілер.', 'В: Які засоби комічного вжив Микола Гоголь у «Мертвих душах»?', 'Г: Палац, який змальовує Міцкевич у сонеті «Бахчисарай уночі», належав ханові Гірею.', 'Д: Почесне місце в бібліотеці Жуля Верна належало творам Даніеля Дефо та Фенімора Купера.',	Chosen answer: А: У п’єсах Шекспіра «Гамлеті» та «Королі Лірі» порушено вічні проблеми буття., Rejected answers: Б: Прототипом Нори в «Ляльковому домі» Ібсена є письменниця Лаура Кілер., В: Які засоби комічного вжив Микола Гоголь у «Мертвих душах»?, Г: Палац, який змальовує Міцкевич у сонеті «Бахчисарай уночі», належав ханові Гірею., Д: Почесне місце в бібліотеці Жуля Верна належало творам Даніеля Дефо та Фенімора Купера.	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Правильну відмінкову форму числівника шістсот дев’яносто вісім наведено в рядку:' 'А: Р. в. шестиста дев’яноста восьми', 'Б: Д. в. шестисот дев’яноста вісьмом', 'В: Зн. в. шістсот дев’яноста вісім', 'Г: Ор. в. шестистами дев’яноста вісьмома', 'Д: М. в. (на) шестистах дев’яноста вісьмох',	Chosen answer: Д: М. в. (на) шестистах дев’яноста вісьмох, Rejected answers: А: Р. в. шестиста дев’яноста восьми, Б: Д. в. шестисот дев’яноста вісьмом, В: Зн. в. шістсот дев’яноста вісім, Г: Ор. в. шестистами дев’яноста вісьмома,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Правильну відмінкову форму числівника шістсот дев’яносто вісім наведено в рядку:' 'А: Р. в. шестиста дев’яноста восьми', 'Б: Д. в. шестисот дев’яноста вісьмом', 'В: Зн. в. шістсот дев’яноста вісім', 'Г: Ор. в. шестистами дев’яноста вісьмома', 'Д: М. в. (на) шестистах дев’яноста вісьмох',	Chosen answer: Д: М. в. (на) шестистах дев’яноста вісьмох, Rejected answers: А: Р. в. шестиста дев’яноста восьми, Б: Д. в. шестисот дев’яноста вісьмом, В: Зн. в. шістсот дев’яноста вісім, Г: Ор. в. шестистами дев’яноста вісьмома,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте уривок. Сонце мало(1)помалу хилилося до заходу. Воно поволі червонило край(2)небо й робило його ясно(3)червоним. Ген(4)ген до обрію насторожено шумів неозорий ліс, оточений біляво(5)сивою мрякою. Дефіс треба ставити на місці всіх цифр, окрім:' 'А: 1', 'Б: 2', 'В: 3', 'Г: 4', 'Д: 5',	Chosen answer: Б: 2, Rejected answers: А: 1, В: 3, Г: 4, Д: 5	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте уривок. Сонце мало(1)помалу хилилося до заходу. Воно поволі червонило край(2)небо й робило його ясно(3)червоним. Ген(4)ген до обрію насторожено шумів неозорий ліс, оточений біляво(5)сивою мрякою. Дефіс треба ставити на місці всіх цифр, окрім:' 'А: 1', 'Б: 2', 'В: 3', 'Г: 4', 'Д: 5',	Chosen answer: Б: 2, Rejected answers: А: 1, В: 3, Г: 4, Д: 5	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Правильно утворено форму третьої особи множини від інфінітива:' 'А: плавати — пливуть', 'Б: возити — везуть', 'В: водити — водють', 'Г: сипати — сиплють', 'Д: бігти — біжуть',	Chosen answer: Г: сипати — сиплють, Rejected answers: А: плавати — пливуть, Б: возити — везуть, В: водити — водють, Д: бігти — біжуть	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Правильно утворено форму третьої особи множини від інфінітива:' 'А: плавати — пливуть', 'Б: возити — везуть', 'В: водити — водють', 'Г: сипати — сиплють', 'Д: бігти — біжуть',	Chosen answer: Г: сипати — сиплють, Rejected answers: А: плавати — пливуть, Б: возити — везуть, В: водити — водють, Д: бігти — біжуть	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Складносурядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення «Ще виблискують кришталеві роси...» обрати:' 'А: і випромінюють веселковий розмай.', 'Б: милуючи око веселим сяйвом.', 'В: але сонце вже осяяло виднокрай.', 'Г: бо тільки займається на день.', 'Д: ранок холодить оксамитові трави.',	Chosen answer: В: але сонце вже осяяло виднокрай., Rejected answers: А: і випромінюють веселковий розмай., Б: милуючи око веселим сяйвом., Г: бо тільки займається на день., Д: ранок холодить оксамитові трави.	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Складносурядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення «Ще виблискують кришталеві роси...» обрати:' 'А: і випромінюють веселковий розмай.', 'Б: милуючи око веселим сяйвом.', 'В: але сонце вже осяяло виднокрай.', 'Г: бо тільки займається на день.', 'Д: ранок холодить оксамитові трави.',	Chosen answer: В: але сонце вже осяяло виднокрай., Rejected answers: А: і випромінюють веселковий розмай., Б: милуючи око веселим сяйвом., Г: бо тільки займається на день., Д: ранок холодить оксамитові трави.	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка:' 'А: наддністрянський, щирісінький, юнацтво', 'Б: джерельний, український, безмежжя', 'В: восьмитонний, щавель, їжджу', 'Г: їстоньки, плямистий, щуплявенький', 'Д: хом’ячисько, дзенькіт, зшиток',	Chosen answer: Г: їстоньки, плямистий, щуплявенький, Rejected answers: А: наддністрянський, щирісінький, юнацтво, Б: джерельний, український, безмежжя, В: восьмитонний, щавель, їжджу, Д: хом’ячисько, дзенькіт, зшиток	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка:' 'А: наддністрянський, щирісінький, юнацтво', 'Б: джерельний, український, безмежжя', 'В: восьмитонний, щавель, їжджу', 'Г: їстоньки, плямистий, щуплявенький', 'Д: хом’ячисько, дзенькіт, зшиток',	Chosen answer: Г: їстоньки, плямистий, щуплявенький, Rejected answers: А: наддністрянський, щирісінький, юнацтво, Б: джерельний, український, безмежжя, В: восьмитонний, щавель, їжджу, Д: хом’ячисько, дзенькіт, зшиток	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Розділові знаки при передачі чужої мови правильно вжито в реченні:' 'А: «За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?».', 'Б: «Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає.', 'В: Яка ти розкішна, земле, — думала Маланка.', 'Г: Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався.', 'Д: Жалібно жовте листя березини, здається, шепче, «Літо, де ти, літо?».',	Chosen answer: Г: Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався., Rejected answers: А: «За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?»., Б: «Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає., В: Яка ти розкішна, земле, — думала Маланка., Д: Жалібно жовте листя березини, здається, шепче, «Літо, де ти, літо?».	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Розділові знаки при передачі чужої мови правильно вжито в реченні:' 'А: «За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?».', 'Б: «Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає.', 'В: Яка ти розкішна, земле, — думала Маланка.', 'Г: Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався.', 'Д: Жалібно жовте листя березини, здається, шепче, «Літо, де ти, літо?».',	Chosen answer: Г: Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався., Rejected answers: А: «За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?»., Б: «Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає., В: Яка ти розкішна, земле, — думала Маланка., Д: Жалібно жовте листя березини, здається, шепче, «Літо, де ти, літо?».	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Частка не пишеться разом у варіанті:' 'А: не/зовсім зрозумілий', 'Б: зошит не/підписано', 'В: не/розмовляю італійською', 'Г: не/всі з цим обізнані', 'Д: не/забутня подорож',	Chosen answer: Д: не/забутня подорож, Rejected answers: А: не/зовсім зрозумілий, Б: зошит не/підписано, В: не/розмовляю італійською, Г: не/всі з цим обізнані,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Частка не пишеться разом у варіанті:' 'А: не/зовсім зрозумілий', 'Б: зошит не/підписано', 'В: не/розмовляю італійською', 'Г: не/всі з цим обізнані', 'Д: не/забутня подорож',	Chosen answer: Д: не/забутня подорож, Rejected answers: А: не/зовсім зрозумілий, Б: зошит не/підписано, В: не/розмовляю італійською, Г: не/всі з цим обізнані,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Звертання є в реченні:' 'А: Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.', 'Б: Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.', 'В: Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну.', 'Г: На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами.', 'Д: «Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!».',	Chosen answer: Б: Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим., Rejected answers: А: Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати., В: Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну., Г: На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами., Д: «Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!».	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Звертання є в реченні:' 'А: Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.', 'Б: Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.', 'В: Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну.', 'Г: На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами.', 'Д: «Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!».',	Chosen answer: Б: Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим., Rejected answers: А: Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати., В: Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну., Г: На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами., Д: «Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!».	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Виділена буква позначає однаковий звук у кожному слові рядка:' 'А: межувати, жалюгідний, крутіж', 'Б: харків’янин, забрьоха, різний', 'В: привокзальний, красень, морок', 'Г: дзеленькати, мороз, зобов’язати', 'Д: шістсот, майструвати, митець',	Chosen answer: А: межувати, жалюгідний, крутіж, Rejected answers: Б: харків’янин, забрьоха, різний, В: привокзальний, красень, морок, Г: дзеленькати, мороз, зобов’язати, Д: шістсот, майструвати, митець	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Виділена буква позначає однаковий звук у кожному слові рядка:' 'А: межувати, жалюгідний, крутіж', 'Б: харків’янин, забрьоха, різний', 'В: привокзальний, красень, морок', 'Г: дзеленькати, мороз, зобов’язати', 'Д: шістсот, майструвати, митець',	Chosen answer: А: межувати, жалюгідний, крутіж, Rejected answers: Б: харків’янин, забрьоха, різний, В: привокзальний, красень, морок, Г: дзеленькати, мороз, зобов’язати, Д: шістсот, майструвати, митець	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Синонім до фразеологізму, виділеного в реченні «Досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено» (рядки 19–20) –:' 'А: кинути недобрим оком', 'Б: кинути в очі', 'В: кинути погляд', 'Г: кинути світло',	Chosen answer: В: кинути погляд, Rejected answers: А: кинути недобрим оком, Б: кинути в очі, Г: кинути світло	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Синонім до фразеологізму, виділеного в реченні «Досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено» (рядки 19–20) –:' 'А: кинути недобрим оком', 'Б: кинути в очі', 'В: кинути погляд', 'Г: кинути світло',	Chosen answer: В: кинути погляд, Rejected answers: А: кинути недобрим оком, Б: кинути в очі, Г: кинути світло	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Слово, виділене у вислові з тексту «прийшли люди, здатні причаститися його духом» (рядки 64–65), означає:' 'А: взяти участь у спільному обряді', 'Б: змиритися з якоюсь ситуацією', 'В: долучитися до справи', 'Г: запозичити чиїсь ідеї',	Chosen answer: В: долучитися до справи, Rejected answers: А: взяти участь у спільному обряді, Б: змиритися з якоюсь ситуацією, Г: запозичити чиїсь ідеї	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Слово, виділене у вислові з тексту «прийшли люди, здатні причаститися його духом» (рядки 64–65), означає:' 'А: взяти участь у спільному обряді', 'Б: змиритися з якоюсь ситуацією', 'В: долучитися до справи', 'Г: запозичити чиїсь ідеї',	Chosen answer: В: долучитися до справи, Rejected answers: А: взяти участь у спільному обряді, Б: змиритися з якоюсь ситуацією, Г: запозичити чиїсь ідеї	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою У тексті немає мікротеми:' 'А: безкорисливість Параджанова', 'Б: нереалізовані творчі плани кінорежисера', 'В: посмертне вшанування творчості митця', 'Г: спадкоємність у розвитку українського кіно',	Chosen answer: В: посмертне вшанування творчості митця, Rejected answers: А: безкорисливість Параджанова, Б: нереалізовані творчі плани кінорежисера, Г: спадкоємність у розвитку українського кіно	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою У тексті немає мікротеми:' 'А: безкорисливість Параджанова', 'Б: нереалізовані творчі плани кінорежисера', 'В: посмертне вшанування творчості митця', 'Г: спадкоємність у розвитку українського кіно',	Chosen answer: В: посмертне вшанування творчості митця, Rejected answers: А: безкорисливість Параджанова, Б: нереалізовані творчі плани кінорежисера, Г: спадкоємність у розвитку українського кіно	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Твердження «Тим, хто знав … Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія» (рядки 4–5) ілюструють усі наведені речення, окрім:' 'А: Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва (рядки 17–19).', 'Б: Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова (рядки 24–26).', 'В: Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички (рядки 28–29).', 'Г: Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити (рядки 31–33).',	Chosen answer: Г: Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити (рядки 31–33)., Rejected answers: А: Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва (рядки 17–19)., Б: Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова (рядки 24–26)., В: Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички (рядки 28–29).,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Твердження «Тим, хто знав … Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія» (рядки 4–5) ілюструють усі наведені речення, окрім:' 'А: Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва (рядки 17–19).', 'Б: Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова (рядки 24–26).', 'В: Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички (рядки 28–29).', 'Г: Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити (рядки 31–33).',	Chosen answer: Г: Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити (рядки 31–33)., Rejected answers: А: Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва (рядки 17–19)., Б: Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова (рядки 24–26)., В: Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички (рядки 28–29).,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Як відзначено в тексті, нереалізованим задумом режисера став фільм:' 'А: «Київські фрески»', 'Б: «Етюди про Врубеля»', 'В: «Тіні забутих предків»', 'Г: «Лебедине озеро. Зона»',	Chosen answer: А: «Київські фрески», Rejected answers: Б: «Етюди про Врубеля», В: «Тіні забутих предків», Г: «Лебедине озеро. Зона»	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Як відзначено в тексті, нереалізованим задумом режисера став фільм:' 'А: «Київські фрески»', 'Б: «Етюди про Врубеля»', 'В: «Тіні забутих предків»', 'Г: «Лебедине озеро. Зона»',	Chosen answer: А: «Київські фрески», Rejected answers: Б: «Етюди про Врубеля», В: «Тіні забутих предків», Г: «Лебедине озеро. Зона»	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Зазначаючи, що фільм «Інтермецо» «не повинен був з’явитися» (рядок 43), автор підкреслює:' 'А: нездатність глядача оцінити такі кінострічки', 'Б: невідповідність задуму тогочасній ідеології', 'В: завантаженість митця багатьма іншими творчими задумами', 'Г: неможливість утілити в кіно ліричну образність Коцюбинського',	Chosen answer: Б: невідповідність задуму тогочасній ідеології, Rejected answers: А: нездатність глядача оцінити такі кінострічки, В: завантаженість митця багатьма іншими творчими задумами, Г: неможливість утілити в кіно ліричну образність Коцюбинського	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Зазначаючи, що фільм «Інтермецо» «не повинен був з’явитися» (рядок 43), автор підкреслює:' 'А: нездатність глядача оцінити такі кінострічки', 'Б: невідповідність задуму тогочасній ідеології', 'В: завантаженість митця багатьма іншими творчими задумами', 'Г: неможливість утілити в кіно ліричну образність Коцюбинського',	Chosen answer: Б: невідповідність задуму тогочасній ідеології, Rejected answers: А: нездатність глядача оцінити такі кінострічки, В: завантаженість митця багатьма іншими творчими задумами, Г: неможливість утілити в кіно ліричну образність Коцюбинського	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Засобом міжфразового зв’язку 1-го та 2-го речень тексту є:' 'А: лексичний повтор', 'Б: вставне слово', 'В: прислівник', 'Г: синонім',	Chosen answer: В: прислівник, Rejected answers: А: лексичний повтор, Б: вставне слово, Г: синонім	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Засобом міжфразового зв’язку 1-го та 2-го речень тексту є:' 'А: лексичний повтор', 'Б: вставне слово', 'В: прислівник', 'Г: синонім',	Chosen answer: В: прислівник, Rejected answers: А: лексичний повтор, Б: вставне слово, Г: синонім	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Стиль тексту –:' 'А: науковий', 'Б: художній', 'В: розмовний', 'Г: публіцистичний',	Chosen answer: Г: публіцистичний, Rejected answers: А: науковий, Б: художній, В: розмовний,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання Сергій Параджанов (1–3) Геній — поняття, що давно стало книжним. Кажемо так про людей, які зоріють у недосяжному часі та просторі. Довідуємося про них із легенд і підручників. Серед нас вони давно не живуть. (4–15) Тим, хто знав режисера фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, фантастично пощастило. Вони бачили живого генія. Це зрозуміло було з того, як усе від його слова сповнювалося краси та значення. Це зрозуміло було з тієї бентежної енергії, що неослабно променіла з нього. Це зрозуміло було настільки, що в жартівливих розмовах слово «геній» стало синонімом його імені та й сам він залюбки вдавався до цього титулу. Треба було знати Параджанова, щоб за цим не шукати марнославства чи несмаку. Він жив іншими стимулами, у його світі тон задавали дитяча великодушність та оповитий артистизмом гумор. Смак до жарту, «жертвою» якого ставав він сам, передавався його друзям. «У ці дні ми будемо насолоджуватися присутністю найгеніальнішого режисера всіх часів — Параджанова. Це я його жартома так називаю», — писав приятель. Авжеж, усі ми так жартували. Але добре знали, що в тих жартах — правда. (16–20) Книжок у його хаті майже не було, а як щось з’являлося — на другий день комусь дарував. Здавалося, нічого не читав, а насправді все знав і давав непомильну, на рівні «абсолютного слуху» оцінку всім помітним явищам літератури та мистецтва. Часом допомагала інтуїція генія: досить було кинути оком, проглянути кілька сторінок — і суть схоплено. (21–26) Він сприймав світ через красу. І мав дивовижну здатність надавати всьому краси: інтер’єрові, букетові квітів, святковому столу. Здавалося, не було чогось такого, чого він не міг зробити. І все — красиве. Де був Параджанов — там чинилося мистецьке дійство: море насолоди для друзів і гостей. Якби можна було прихованою камерою зняти його життя — це був би найфантастичніший витвір Параджанова. (27–30) Так виходило, що він завжди дбав про інших, не залишаючи місця для віддяки. Був щедрим до самознищення — усім роздавав ідеї, задуми, мистецькі дрібнички. Дарувати — було його щастям. Не меншим, ніж творити. Може, це його й тримало вжитті, коли не давали творити. Він усіх залишив заборгованими й винними. (31–38) У боргу та провині перед ним залишилася й уся Україна. Вона, позбавлена самої себе, віддана на поталу тим, хто, виступаючи від її імені, нищив її, — не змогла його захистити. А він приріс до неї серцем і не втрачав надії повернутися, дістати дозвіл працювати на Київській кіностудії…І, може, трохи звеселило останні його місяці оте бодай часткове (але яке вагоме!) повернення в українське кіно — створення сценарію фільму Леоніда Осики «Етюди про Врубеля» та співавторство у фільмі світового визнання «Лебедине озеро. Зона», який за його сценарієм поставив Юрій Іллєнко, друг і добрий творчий суперник з часів «Тіней забутих предків». (39–43) Та скільки ще він хотів зробити для України! Фільм «Київські фрески» мав стати феєричною картиною життя сучасного міста, за яким стоїть тисячолітня історія. Не став: зйомки заборонили. «Інтермецо» за шедевром його улюбленого Михайла Коцюбинського мало стати натхненною поемою про невмирущий дух українського народу. Але такий фільм не повинен був з’явитися. (44–48) Любов до української культури й народного мистецтва, тонке їх розуміння, солідарний відгук на них породжували оригінальні задуми фільмів, які б мовою кіно інтерпретували світ нашої духовної спадщини, змагалися з його художнім генієм. Пам’ятаю поїздку до Марії Приймаченко — про неї Сергій також хотів робити фільм. Та не ті були часи… (49–58) Та, може, найбільше, що ми втратили, — нездійснений задум фільму «Марія». До Шевченка Параджанов звертався незмінно, хотів поставити біографічну картину «Дорога в безсмертя». А пізніше — неймовірна ідея: зробити кіноверсію Шевченкової «Марії». Таки неймовірна, бо як можна перекласти мовою кінокадрів річ, у якій майже немає зовнішнього руху, стосунків персонажів, а вся сила якої — у пристрасному внутрішньому монолозі, в етичній дії слова? Але саме це й було близьке Параджанову, і для нього не було нічого неможливого. Він уже мав у голові не лише сценарій, а й зоровий ряд, точне бачення майбутнього фільму. Це мав бути твір високої мистецької умовності, з імітацією українського вертепу, різдвяної містерії… (59–66) Великий Довженко мучився нездарністю київського проспекту Перемоги, складав проекти його реконструкції та мріяв повернути Києву його неспотворену красу. Через кільканадцять років на тому ж проспекті житиме Сергій Параджанов і мучитиметься тим самим. Олександр Довженко посадив на Київській кіностудії сад, яким вона пишається. Що реального залишилося б від Довженка на цій студії, крім саду та меморіальних знаків, якби не прийшли люди, здатні причаститися його духом, які прагнули творити мистецтво його міри? Вони почали відроджувати кіно, і не їхня вина, що їх зупинили на півдорозі. (67–72) Як тут не нагадати, що «Тіні забутих предків» — це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі, підтвердження того, що Україна може стати естетичною й духовною величиною у світі. Отже — величиною повною. І знаменно, що саме на прем’єрі фільму в кінотеатрі «Україна» вчинено публічний протест проти політичних арештів, перший у нашій повоєнній історії акт масової непокори. (73–75) … Сьогодні в українському кіномистецтві все доводиться починати заново. Але є досвід і є уроки. І провідною зорею тепер світитиме поряд з образом Довженка образ Параджанова. За І. Дзюбою Стиль тексту –:' 'А: науковий', 'Б: художній', 'В: розмовний', 'Г: публіцистичний',	Chosen answer: Г: публіцистичний, Rejected answers: А: науковий, Б: художній, В: розмовний,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Словами «Чи не той то хміль» починається:' 'А: календарно-обрядова пісня', 'Б: соціально-побутова пісня', 'В: історична пісня', 'Г: балада', 'Д: дума',	Chosen answer: В: історична пісня, Rejected answers: А: календарно-обрядова пісня, Б: соціально-побутова пісня, Г: балада, Д: дума	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Словами «Чи не той то хміль» починається:' 'А: календарно-обрядова пісня', 'Б: соціально-побутова пісня', 'В: історична пісня', 'Г: балада', 'Д: дума',	Chosen answer: В: історична пісня, Rejected answers: А: календарно-обрядова пісня, Б: соціально-побутова пісня, Г: балада, Д: дума	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Вислів «Випускає він десять соколів на стадо лебедів» («Слово про похід Ігорів») означає:' 'А: полювання на лебедів', 'Б: затемнення сонця', 'В: втечу князя з полону', 'Г: бій між русичами і половцями', 'Д: гру на гуслях',	Chosen answer: Д: гру на гуслях, Rejected answers: А: полювання на лебедів, Б: затемнення сонця, В: втечу князя з полону, Г: бій між русичами і половцями,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Вислів «Випускає він десять соколів на стадо лебедів» («Слово про похід Ігорів») означає:' 'А: полювання на лебедів', 'Б: затемнення сонця', 'В: втечу князя з полону', 'Г: бій між русичами і половцями', 'Д: гру на гуслях',	Chosen answer: Д: гру на гуслях, Rejected answers: А: полювання на лебедів, Б: затемнення сонця, В: втечу князя з полону, Г: бій між русичами і половцями,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Автором твору «Всякому місту — звичай і права» є:' 'А: Іван Вишенський', 'Б: Тарас Шевченко', 'В: Григорій Сковорода', 'Г: Григорій Квітка-Основ’яненко', 'Д: Іван Нечуй-Левицький',	Chosen answer: В: Григорій Сковорода, Rejected answers: А: Іван Вишенський, Б: Тарас Шевченко, Г: Григорій Квітка-Основ’яненко, Д: Іван Нечуй-Левицький	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Автором твору «Всякому місту — звичай і права» є:' 'А: Іван Вишенський', 'Б: Тарас Шевченко', 'В: Григорій Сковорода', 'Г: Григорій Квітка-Основ’яненко', 'Д: Іван Нечуй-Левицький',	Chosen answer: В: Григорій Сковорода, Rejected answers: А: Іван Вишенський, Б: Тарас Шевченко, Г: Григорій Квітка-Основ’яненко, Д: Іван Нечуй-Левицький	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Першим твором нової української літератури є:' 'А: «Енеїда»', 'Б: «Хазяїн»', 'В: «Бджола та Шершень»', 'Г: «Наталка Полтавка»', 'Д: «Всякому місту — звичай і права»',	Chosen answer: А: «Енеїда», Rejected answers: Б: «Хазяїн», В: «Бджола та Шершень», Г: «Наталка Полтавка», Д: «Всякому місту — звичай і права»	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Першим твором нової української літератури є:' 'А: «Енеїда»', 'Б: «Хазяїн»', 'В: «Бджола та Шершень»', 'Г: «Наталка Полтавка»', 'Д: «Всякому місту — звичай і права»',	Chosen answer: А: «Енеїда», Rejected answers: Б: «Хазяїн», В: «Бджола та Шершень», Г: «Наталка Полтавка», Д: «Всякому місту — звичай і права»	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: '«Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубонько!… Не розлучайте мене з моїм Василечком», — просить героїня твору:' 'А: Івана Котляревського', 'Б: Тараса Шевченка', 'В: Григорія Квітки-Основ’яненка', 'Г: Марка Вовчка', 'Д: Лесі Українки',	Chosen answer: В: Григорія Квітки-Основ’яненка, Rejected answers: А: Івана Котляревського, Б: Тараса Шевченка, Г: Марка Вовчка, Д: Лесі Українки	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: '«Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубонько!… Не розлучайте мене з моїм Василечком», — просить героїня твору:' 'А: Івана Котляревського', 'Б: Тараса Шевченка', 'В: Григорія Квітки-Основ’яненка', 'Г: Марка Вовчка', 'Д: Лесі Українки',	Chosen answer: В: Григорія Квітки-Основ’яненка, Rejected answers: А: Івана Котляревського, Б: Тараса Шевченка, Г: Марка Вовчка, Д: Лесі Українки	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Рядками «У всякого своя доля, і свій шлях широкий» починається твір:' 'А: Івана Котляревського', 'Б: Тараса Шевченка', 'В: Пантелеймона Куліша', 'Г: Івана Франка', 'Д: Лесі Українки',	Chosen answer: Б: Тараса Шевченка, Rejected answers: А: Івана Котляревського, В: Пантелеймона Куліша, Г: Івана Франка, Д: Лесі Українки	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Рядками «У всякого своя доля, і свій шлях широкий» починається твір:' 'А: Івана Котляревського', 'Б: Тараса Шевченка', 'В: Пантелеймона Куліша', 'Г: Івана Франка', 'Д: Лесі Українки',	Chosen answer: Б: Тараса Шевченка, Rejected answers: А: Івана Котляревського, В: Пантелеймона Куліша, Г: Івана Франка, Д: Лесі Українки	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'В Україні під заголовком «Пропаща сила» опубліковано твір:' 'А: «Хазяїн»', 'Б: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»', 'В: «Людина»', 'Г: «Тіні забутих предків»', 'Д: «Камінний хрест»',	Chosen answer: Б: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», Rejected answers: А: «Хазяїн», В: «Людина», Г: «Тіні забутих предків», Д: «Камінний хрест»	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'В Україні під заголовком «Пропаща сила» опубліковано твір:' 'А: «Хазяїн»', 'Б: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»', 'В: «Людина»', 'Г: «Тіні забутих предків»', 'Д: «Камінний хрест»',	Chosen answer: Б: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», Rejected answers: А: «Хазяїн», В: «Людина», Г: «Тіні забутих предків», Д: «Камінний хрест»	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Афера Терентія Пузиря («Хазяїн») полягала в тому, щоб:' 'А: купити 100 тисяч фальшивих рублів', 'Б: скупити за безцінь землі поміщика-сусіда', 'В: видати дочку Соню за багатія', 'Г: задешево купити завод у сусіда-поміщика', 'Д: переховати овець поміщика-банкрота',	Chosen answer: Д: переховати овець поміщика-банкрота, Rejected answers: А: купити 100 тисяч фальшивих рублів, Б: скупити за безцінь землі поміщика-сусіда, В: видати дочку Соню за багатія, Г: задешево купити завод у сусіда-поміщика,	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Афера Терентія Пузиря («Хазяїн») полягала в тому, щоб:' 'А: купити 100 тисяч фальшивих рублів', 'Б: скупити за безцінь землі поміщика-сусіда', 'В: видати дочку Соню за багатія', 'Г: задешево купити завод у сусіда-поміщика', 'Д: переховати овець поміщика-банкрота',	Chosen answer: Д: переховати овець поміщика-банкрота, Rejected answers: А: купити 100 тисяч фальшивих рублів, Б: скупити за безцінь землі поміщика-сусіда, В: видати дочку Соню за багатія, Г: задешево купити завод у сусіда-поміщика,	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: 'Рядки Являйся, зіронько, мені! Хоч в сні! є в творі:' 'А: Тараса Шевченка', 'Б: Івана Франка', 'В: Івана Котляревського', 'Г: Ліни Костенко', 'Д: Лесі Українки',	Chosen answer: Б: Івана Франка, Rejected answers: А: Тараса Шевченка, В: Івана Котляревського, Г: Ліни Костенко, Д: Лесі Українки	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: 'Рядки Являйся, зіронько, мені! Хоч в сні! є в творі:' 'А: Тараса Шевченка', 'Б: Івана Франка', 'В: Івана Котляревського', 'Г: Ліни Костенко', 'Д: Лесі Українки',	Chosen answer: Б: Івана Франка, Rejected answers: А: Тараса Шевченка, В: Івана Котляревського, Г: Ліни Костенко, Д: Лесі Українки	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.
Question: '«Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись», — так звертається до свого коханого героїня твору:' 'А: Ліни Костенко', 'Б: Івана Котляревського', 'В: Лесі Українки', 'Г: Тараса Шевченка', 'Д: Павла Тичини',	Chosen answer: В: Лесі Українки, Rejected answers: А: Ліни Костенко, Б: Івана Котляревського, Г: Тараса Шевченка, Д: Павла Тичини	Given the question and options below, choose the best answer.
Питання: '«Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись», — так звертається до свого коханого героїня твору:' 'А: Ліни Костенко', 'Б: Івана Котляревського', 'В: Лесі Українки', 'Г: Тараса Шевченка', 'Д: Павла Тичини',	Chosen answer: В: Лесі Українки, Rejected answers: А: Ліни Костенко, Б: Івана Котляревського, Г: Тараса Шевченка, Д: Павла Тичини	Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь.

Subsets and Splits