input
stringlengths 95
7.33k
| output
stringlengths 35
1.02k
| instruction
stringclasses 2
values |
|---|---|---|
Question: 'Іван Дідух є центральним персонажем твору:' 'А: Ольги Кобилянської', 'Б: Лесі Українки', 'В: Івана Франка', 'Г: Михайла Коцюбинського', 'Д: Василя Стефаника', | Chosen answer: Д: Василя Стефаника, Rejected answers: А: Ольги Кобилянської, Б: Лесі Українки, В: Івана Франка, Г: Михайла Коцюбинського, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Іван Дідух є центральним персонажем твору:' 'А: Ольги Кобилянської', 'Б: Лесі Українки', 'В: Івана Франка', 'Г: Михайла Коцюбинського', 'Д: Василя Стефаника', | Chosen answer: Д: Василя Стефаника, Rejected answers: А: Ольги Кобилянської, Б: Лесі Українки, В: Івана Франка, Г: Михайла Коцюбинського, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Батьковою настановою «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду» нехтують сини у творі:' 'А: «Кайдашева сім’я»', 'Б: «Чорна рада»', 'В: «Камінний хрест»', 'Г: «Вершники»', 'Д: «Україна в огні»', | Chosen answer: Г: «Вершники», Rejected answers: А: «Кайдашева сім’я», Б: «Чорна рада», В: «Камінний хрест», Д: «Україна в огні» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Батьковою настановою «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду» нехтують сини у творі:' 'А: «Кайдашева сім’я»', 'Б: «Чорна рада»', 'В: «Камінний хрест»', 'Г: «Вершники»', 'Д: «Україна в огні»', | Chosen answer: Г: «Вершники», Rejected answers: А: «Кайдашева сім’я», Б: «Чорна рада», В: «Камінний хрест», Д: «Україна в огні» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'У рядках
*Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання*
поет використав:' 'А: алегорію', 'Б: синекдоху', 'В: оксиморон', 'Г: гіперболу', 'Д: антитезу', | Chosen answer: Г: гіперболу, Rejected answers: А: алегорію, Б: синекдоху, В: оксиморон, Д: антитезу | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'У рядках
*Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання*
поет використав:' 'А: алегорію', 'Б: синекдоху', 'В: оксиморон', 'Г: гіперболу', 'Д: антитезу', | Chosen answer: Г: гіперболу, Rejected answers: А: алегорію, Б: синекдоху, В: оксиморон, Д: антитезу | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Із гаслом «Хай живуть зайці!» на полювання вирушав автор твору:' 'А: «Тигролови»', 'Б: «Три зозулі з поклоном»', 'В: «Лісова пісня»', 'Г: «Зачарована Десна»', 'Д: «Мисливські усмішки»', | Chosen answer: Д: «Мисливські усмішки», Rejected answers: А: «Тигролови», Б: «Три зозулі з поклоном», В: «Лісова пісня», Г: «Зачарована Десна», | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Із гаслом «Хай живуть зайці!» на полювання вирушав автор твору:' 'А: «Тигролови»', 'Б: «Три зозулі з поклоном»', 'В: «Лісова пісня»', 'Г: «Зачарована Десна»', 'Д: «Мисливські усмішки»', | Chosen answer: Д: «Мисливські усмішки», Rejected answers: А: «Тигролови», Б: «Три зозулі з поклоном», В: «Лісова пісня», Г: «Зачарована Десна», | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Тематично близьким до вірша «Два кольори» є твір:' 'А: «Пісня про рушник»', 'Б: «Балада про соняшник»', 'В: «Ви знаєте, як липа шелестить…»', 'Г: «Любіть Україну»', 'Д: «Ти знаєш, що ти — людина?»', | Chosen answer: А: «Пісня про рушник», Rejected answers: Б: «Балада про соняшник», В: «Ви знаєте, як липа шелестить…», Г: «Любіть Україну», Д: «Ти знаєш, що ти — людина?» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Тематично близьким до вірша «Два кольори» є твір:' 'А: «Пісня про рушник»', 'Б: «Балада про соняшник»', 'В: «Ви знаєте, як липа шелестить…»', 'Г: «Любіть Україну»', 'Д: «Ти знаєш, що ти — людина?»', | Chosen answer: А: «Пісня про рушник», Rejected answers: Б: «Балада про соняшник», В: «Ви знаєте, як липа шелестить…», Г: «Любіть Україну», Д: «Ти знаєш, що ти — людина?» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'На тлі Другої світової війни розгортаються події твору:' 'А: «Я (Романтика)»', 'Б: «Жовтий князь»', 'В: «Вершники»', 'Г: «Тигролови»', 'Д: «Україна в огні»', | Chosen answer: Д: «Україна в огні», Rejected answers: А: «Я (Романтика)», Б: «Жовтий князь», В: «Вершники», Г: «Тигролови», | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'На тлі Другої світової війни розгортаються події твору:' 'А: «Я (Романтика)»', 'Б: «Жовтий князь»', 'В: «Вершники»', 'Г: «Тигролови»', 'Д: «Україна в огні»', | Chosen answer: Д: «Україна в огні», Rejected answers: А: «Я (Романтика)», Б: «Жовтий князь», В: «Вершники», Г: «Тигролови», | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Мотив трагічної внутрішньої роздвоєності центрального персонажа наявний у творі:' 'А: «Маруся Чурай»', 'Б: «Марія»', 'В: «Лісова пісня»', 'Г: «Маруся»', 'Д: «Я (Романтика)»', | Chosen answer: Д: «Я (Романтика)», Rejected answers: А: «Маруся Чурай», Б: «Марія», В: «Лісова пісня», Г: «Маруся», | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Мотив трагічної внутрішньої роздвоєності центрального персонажа наявний у творі:' 'А: «Маруся Чурай»', 'Б: «Марія»', 'В: «Лісова пісня»', 'Г: «Маруся»', 'Д: «Я (Романтика)»', | Chosen answer: Д: «Я (Романтика)», Rejected answers: А: «Маруся Чурай», Б: «Марія», В: «Лісова пісня», Г: «Маруся», | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Період культу особи Сталіна є історичним тлом твору:' 'А: «Я (Романтика)»', 'Б: «Зачарована Десна»', 'В: «Вершники»', 'Г: «Тигролови»', 'Д: «Тіні забутих предків»', | Chosen answer: Г: «Тигролови», Rejected answers: А: «Я (Романтика)», Б: «Зачарована Десна», В: «Вершники», Д: «Тіні забутих предків» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Період культу особи Сталіна є історичним тлом твору:' 'А: «Я (Романтика)»', 'Б: «Зачарована Десна»', 'В: «Вершники»', 'Г: «Тигролови»', 'Д: «Тіні забутих предків»', | Chosen answer: Г: «Тигролови», Rejected answers: А: «Я (Романтика)», Б: «Зачарована Десна», В: «Вершники», Д: «Тіні забутих предків» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Рядки
*І радісним буремним громом
Спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці –
Слова шугають над Дніпром*
є в творі:' 'А: «Сучасники»', 'Б: «Сто років, як сконала Січ»', 'В: «Любіть Україну»', 'Г: «Лебеді материнства»', 'Д: «На колимськім морозі калина»', | Chosen answer: Б: «Сто років, як сконала Січ», Rejected answers: А: «Сучасники», В: «Любіть Україну», Г: «Лебеді материнства», Д: «На колимськім морозі калина» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Рядки
*І радісним буремним громом
Спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці –
Слова шугають над Дніпром*
є в творі:' 'А: «Сучасники»', 'Б: «Сто років, як сконала Січ»', 'В: «Любіть Україну»', 'Г: «Лебеді материнства»', 'Д: «На колимськім морозі калина»', | Chosen answer: Б: «Сто років, як сконала Січ», Rejected answers: А: «Сучасники», В: «Любіть Україну», Г: «Лебеді материнства», Д: «На колимськім морозі калина» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Рядки
*На межі двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр*
адресовані:' 'А: Василеві Симоненку', 'Б: Володимирові Сосюрі', 'В: Андрієві Малишку', 'Г: Павлові Тичині', 'Д: Максимові Рильському', | Chosen answer: Г: Павлові Тичині, Rejected answers: А: Василеві Симоненку, Б: Володимирові Сосюрі, В: Андрієві Малишку, Д: Максимові Рильському | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Рядки
*На межі двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр*
адресовані:' 'А: Василеві Симоненку', 'Б: Володимирові Сосюрі', 'В: Андрієві Малишку', 'Г: Павлові Тичині', 'Д: Максимові Рильському', | Chosen answer: Г: Павлові Тичині, Rejected answers: А: Василеві Симоненку, Б: Володимирові Сосюрі, В: Андрієві Малишку, Д: Максимові Рильському | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Замість пропуску в третьому реченні має бути слово:' 'А: роздмухувала', 'Б: розпорошувала', 'В: розхлюпувала', 'Г: розводила', | Chosen answer: В: розхлюпувала, Rejected answers: А: роздмухувала, Б: розпорошувала, Г: розводила | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Замість пропуску в третьому реченні має бути слово:' 'А: роздмухувала', 'Б: розпорошувала', 'В: розхлюпувала', 'Г: розводила', | Chosen answer: В: розхлюпувала, Rejected answers: А: роздмухувала, Б: розпорошувала, Г: розводила | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Синонімом до слова «добрий» у четвертому реченні є:' 'А: повний', 'Б: хороший', 'В: милий', 'Г: смачний', | Chosen answer: А: повний, Rejected answers: Б: хороший, В: милий, Г: смачний | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Синонімом до слова «добрий» у четвертому реченні є:' 'А: повний', 'Б: хороший', 'В: милий', 'Г: смачний', | Chosen answer: А: повний, Rejected answers: Б: хороший, В: милий, Г: смачний | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Окремо в тексті пишеться сполука слів:' 'А: не/ймовірну', 'Б: від/того', 'В: не/звідану', 'Г: від/нині', | Chosen answer: Б: від/того, Rejected answers: А: не/ймовірну, В: не/звідану, Г: від/нині | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Окремо в тексті пишеться сполука слів:' 'А: не/ймовірну', 'Б: від/того', 'В: не/звідану', 'Г: від/нині', | Chosen answer: Б: від/того, Rejected answers: А: не/ймовірну, В: не/звідану, Г: від/нині | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні ***зела*** й кипінні ***садів***. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й ***свята*** ***таїна***.
Прикметником є вжите в тексті слово:' 'А: зела', 'Б: садів', 'В: свята', 'Г: таїна', | Chosen answer: В: свята, Rejected answers: А: зела, Б: садів, Г: таїна | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні ***зела*** й кипінні ***садів***. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й ***свята*** ***таїна***.
Прикметником є вжите в тексті слово:' 'А: зела', 'Б: садів', 'В: свята', 'Г: таїна', | Chosen answer: В: свята, Rejected answers: А: зела, Б: садів, Г: таїна | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Безособовим є речення:' 'А: четверте', 'Б: п’яте', 'В: шосте', 'Г: сьоме', | Chosen answer: В: шосте, Rejected answers: А: четверте, Б: п’яте, Г: сьоме | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Безособовим є речення:' 'А: четверте', 'Б: п’яте', 'В: шосте', 'Г: сьоме', | Chosen answer: В: шосте, Rejected answers: А: четверте, Б: п’яте, Г: сьоме | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Складнопідрядним є речення:' 'А: третє', 'Б: четверте', 'В: шосте', 'Г: восьме', | Chosen answer: Г: восьме, Rejected answers: А: третє, Б: четверте, В: шосте, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Складнопідрядним є речення:' 'А: третє', 'Б: четверте', 'В: шосте', 'Г: восьме', | Chosen answer: Г: восьме, Rejected answers: А: третє, Б: четверте, В: шосте, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Пунктуаційну помилку допущено в реченні:' 'А: другому', 'Б: третьому', 'В: п’ятому', 'Г: восьмому', | Chosen answer: В: п’ятому, Rejected answers: А: другому, Б: третьому, Г: восьмому | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст і виконайте завдання**
(1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов’ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту *не/ймовірну* весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (…) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) *Від/того* прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту *не/звідану* глибінь. (8) *Від/нині* знав, що там живе вічна й свята таїна.
Пунктуаційну помилку допущено в реченні:' 'А: другому', 'Б: третьому', 'В: п’ятому', 'Г: восьмому', | Chosen answer: В: п’ятому, Rejected answers: А: другому, Б: третьому, Г: восьмому | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Прочитайте фрагмент тексту.
*Було всього — і звад, і згод,
І перша слава (1)Ж/жовтих (2)В/вод,
І (3)К/корсуня звитяжний клич,
І (4)Б/берестечка чорна ніч,
І сонце Золотих (5)В/воріт –
Всього було за плином літ.*
Малу літеру треба писати після цифри:' 'А: 1', 'Б: 2', 'В: 3', 'Г: 4', 'Д: 5', | Chosen answer: Д: 5, Rejected answers: А: 1, Б: 2, В: 3, Г: 4, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Прочитайте фрагмент тексту.
*Було всього — і звад, і згод,
І перша слава (1)Ж/жовтих (2)В/вод,
І (3)К/корсуня звитяжний клич,
І (4)Б/берестечка чорна ніч,
І сонце Золотих (5)В/воріт –
Всього було за плином літ.*
Малу літеру треба писати після цифри:' 'А: 1', 'Б: 2', 'В: 3', 'Г: 4', 'Д: 5', | Chosen answer: Д: 5, Rejected answers: А: 1, Б: 2, В: 3, Г: 4, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Літеру **и** треба писати на місці обох пропусків у рядку:' 'А: Пр..дніпровська залізниця, пр..вабливі ціни', 'Б: пр..зупинити виробництво, пр..чудовий зразок', 'В: пр..бічники реформ, пр..зирливе ставлення', 'Г: виконати пр..погано, подарунковий пр..мірник', 'Д: кадрове пр..значення, пр..звище секретаря', | Chosen answer: А: Пр..дніпровська залізниця, пр..вабливі ціни, Rejected answers: Б: пр..зупинити виробництво, пр..чудовий зразок, В: пр..бічники реформ, пр..зирливе ставлення, Г: виконати пр..погано, подарунковий пр..мірник, Д: кадрове пр..значення, пр..звище секретаря | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Літеру **и** треба писати на місці обох пропусків у рядку:' 'А: Пр..дніпровська залізниця, пр..вабливі ціни', 'Б: пр..зупинити виробництво, пр..чудовий зразок', 'В: пр..бічники реформ, пр..зирливе ставлення', 'Г: виконати пр..погано, подарунковий пр..мірник', 'Д: кадрове пр..значення, пр..звище секретаря', | Chosen answer: А: Пр..дніпровська залізниця, пр..вабливі ціни, Rejected answers: Б: пр..зупинити виробництво, пр..чудовий зразок, В: пр..бічники реформ, пр..зирливе ставлення, Г: виконати пр..погано, подарунковий пр..мірник, Д: кадрове пр..значення, пр..звище секретаря | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'До одного роду належать обидва іменники рядка:' 'А: Сімферополь, Сибір', 'Б: рукопис, магістраль', 'В: ательє, маестро', 'Г: лібрето, колібрі', 'Д: тюль, Охтирка', | Chosen answer: А: Сімферополь, Сибір, Rejected answers: Б: рукопис, магістраль, В: ательє, маестро, Г: лібрето, колібрі, Д: тюль, Охтирка | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'До одного роду належать обидва іменники рядка:' 'А: Сімферополь, Сибір', 'Б: рукопис, магістраль', 'В: ательє, маестро', 'Г: лібрето, колібрі', 'Д: тюль, Охтирка', | Chosen answer: А: Сімферополь, Сибір, Rejected answers: Б: рукопис, магістраль, В: ательє, маестро, Г: лібрето, колібрі, Д: тюль, Охтирка | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Подовження приголосного відбувається у формі орудного відмінка іменника:' 'А: нежить', 'Б: гордість', 'В: кошеня', 'Г: подорож', 'Д: праматір', | Chosen answer: Г: подорож, Rejected answers: А: нежить, Б: гордість, В: кошеня, Д: праматір | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Подовження приголосного відбувається у формі орудного відмінка іменника:' 'А: нежить', 'Б: гордість', 'В: кошеня', 'Г: подорож', 'Д: праматір', | Chosen answer: Г: подорож, Rejected answers: А: нежить, Б: гордість, В: кошеня, Д: праматір | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Граматичну помилку допущено в рядку:' 'А: яскравіші декорації', 'Б: краща інсценізація', 'В: найвиразніший монолог', 'Г: якнайкраща постановка', 'Д: щонайсучасне трактування', | Chosen answer: Д: щонайсучасне трактування, Rejected answers: А: яскравіші декорації, Б: краща інсценізація, В: найвиразніший монолог, Г: якнайкраща постановка, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Граматичну помилку допущено в рядку:' 'А: яскравіші декорації', 'Б: краща інсценізація', 'В: найвиразніший монолог', 'Г: якнайкраща постановка', 'Д: щонайсучасне трактування', | Chosen answer: Д: щонайсучасне трактування, Rejected answers: А: яскравіші декорації, Б: краща інсценізація, В: найвиразніший монолог, Г: якнайкраща постановка, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Не можна замінити дієприслівниковий зворот підрядним обставинним у реченні:' 'А: Вийшовши з густого соснового лісу, ми побачили велике поле маків.', 'Б: Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки.', 'В: Квіти згортали пелюстки, відчуваючи наближення нічної прохолоди.', 'Г: Почувши про приїзд театру мініатюр, учні зібралися в актовому залі.', 'Д: Працюючи в сучасних лабораторіях, потрібно мати глибокі знання.', | Chosen answer: Б: Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки., Rejected answers: А: Вийшовши з густого соснового лісу, ми побачили велике поле маків., В: Квіти згортали пелюстки, відчуваючи наближення нічної прохолоди., Г: Почувши про приїзд театру мініатюр, учні зібралися в актовому залі., Д: Працюючи в сучасних лабораторіях, потрібно мати глибокі знання. | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Не можна замінити дієприслівниковий зворот підрядним обставинним у реченні:' 'А: Вийшовши з густого соснового лісу, ми побачили велике поле маків.', 'Б: Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки.', 'В: Квіти згортали пелюстки, відчуваючи наближення нічної прохолоди.', 'Г: Почувши про приїзд театру мініатюр, учні зібралися в актовому залі.', 'Д: Працюючи в сучасних лабораторіях, потрібно мати глибокі знання.', | Chosen answer: Б: Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки., Rejected answers: А: Вийшовши з густого соснового лісу, ми побачили велике поле маків., В: Квіти згортали пелюстки, відчуваючи наближення нічної прохолоди., Г: Почувши про приїзд театру мініатюр, учні зібралися в актовому залі., Д: Працюючи в сучасних лабораторіях, потрібно мати глибокі знання. | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Правильною є форма займенника в словосполученні:' 'А: спілкуватися з їми', 'Б: на тім березі ріки', 'В: з твоєго району', 'Г: до нашіх батьків', 'Д: всим підприємцям', | Chosen answer: Б: на тім березі ріки, Rejected answers: А: спілкуватися з їми, В: з твоєго району, Г: до нашіх батьків, Д: всим підприємцям | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Правильною є форма займенника в словосполученні:' 'А: спілкуватися з їми', 'Б: на тім березі ріки', 'В: з твоєго району', 'Г: до нашіх батьків', 'Д: всим підприємцям', | Chosen answer: Б: на тім березі ріки, Rejected answers: А: спілкуватися з їми, В: з твоєго району, Г: до нашіх батьків, Д: всим підприємцям | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Прочитайте речення.
*Коли переконуєт(1)ся, що все йде за його сценарієм, малюсін(2)кий жайвір починає повіл(3)но, ніби на невидимій ниточ(4)ці, підніматися в т(5)мяну височину.*
М’який знак треба писати на місці всіх цифр, окрім:' 'А: 1', 'Б: 2', 'В: 3', 'Г: 4', 'Д: 5', | Chosen answer: Г: 4, Rejected answers: А: 1, Б: 2, В: 3, Д: 5 | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Прочитайте речення.
*Коли переконуєт(1)ся, що все йде за його сценарієм, малюсін(2)кий жайвір починає повіл(3)но, ніби на невидимій ниточ(4)ці, підніматися в т(5)мяну височину.*
М’який знак треба писати на місці всіх цифр, окрім:' 'А: 1', 'Б: 2', 'В: 3', 'Г: 4', 'Д: 5', | Chosen answer: Г: 4, Rejected answers: А: 1, Б: 2, В: 3, Д: 5 | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Форму наказового способу має дієслово в словосполученні:' 'А: терміново подаймо звіт', 'Б: терміново подають звіт', 'В: терміново подаємо звіт', 'Г: терміново подати звіт', 'Д: треба терміново подати звіт', | Chosen answer: А: терміново подаймо звіт, Rejected answers: Б: терміново подають звіт, В: терміново подаємо звіт, Г: терміново подати звіт, Д: треба терміново подати звіт | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Форму наказового способу має дієслово в словосполученні:' 'А: терміново подаймо звіт', 'Б: терміново подають звіт', 'В: терміново подаємо звіт', 'Г: терміново подати звіт', 'Д: треба терміново подати звіт', | Chosen answer: А: терміново подаймо звіт, Rejected answers: Б: терміново подають звіт, В: терміново подаємо звіт, Г: терміново подати звіт, Д: треба терміново подати звіт | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Неправильно вжито прийменник у реченні:' 'А: Пожежа спалахнула через недотримання елементарних норм безпеки.', 'Б: Уважно прочитайте інформацію про розмір ввізного мита.', 'В: Один з енергоблоків електростанції зупинили на вимогу екологів.', 'Г: Школярі знову мають вимушені канікули із-за лютих морозів.', 'Д: У нашій школі вже кілька років поспіль працює дебатний клуб.', | Chosen answer: Г: Школярі знову мають вимушені канікули із-за лютих морозів., Rejected answers: А: Пожежа спалахнула через недотримання елементарних норм безпеки., Б: Уважно прочитайте інформацію про розмір ввізного мита., В: Один з енергоблоків електростанції зупинили на вимогу екологів., Д: У нашій школі вже кілька років поспіль працює дебатний клуб. | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Неправильно вжито прийменник у реченні:' 'А: Пожежа спалахнула через недотримання елементарних норм безпеки.', 'Б: Уважно прочитайте інформацію про розмір ввізного мита.', 'В: Один з енергоблоків електростанції зупинили на вимогу екологів.', 'Г: Школярі знову мають вимушені канікули із-за лютих морозів.', 'Д: У нашій школі вже кілька років поспіль працює дебатний клуб.', | Chosen answer: Г: Школярі знову мають вимушені канікули із-за лютих морозів., Rejected answers: А: Пожежа спалахнула через недотримання елементарних норм безпеки., Б: Уважно прочитайте інформацію про розмір ввізного мита., В: Один з енергоблоків електростанції зупинили на вимогу екологів., Д: У нашій школі вже кілька років поспіль працює дебатний клуб. | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка:' 'А: любисток, футляр, життєдайний', 'Б: м’якість, щиросердий, співають', 'В: вуджений, людина, роз’єднання', 'Г: щебетання, мільярд, хвилястий', 'Д: заощаджений, з’ясовування, явір', | Chosen answer: Г: щебетання, мільярд, хвилястий, Rejected answers: А: любисток, футляр, життєдайний, Б: м’якість, щиросердий, співають, В: вуджений, людина, роз’єднання, Д: заощаджений, з’ясовування, явір | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка:' 'А: любисток, футляр, життєдайний', 'Б: м’якість, щиросердий, співають', 'В: вуджений, людина, роз’єднання', 'Г: щебетання, мільярд, хвилястий', 'Д: заощаджений, з’ясовування, явір', | Chosen answer: Г: щебетання, мільярд, хвилястий, Rejected answers: А: любисток, футляр, життєдайний, Б: м’якість, щиросердий, співають, В: вуджений, людина, роз’єднання, Д: заощаджений, з’ясовування, явір | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Розділові знаки при передачі чужої мови правильно вжито в реченні:' 'А: Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.', 'Б: Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну».', 'В: «Ще б ми стільки прочитали, як ти, — докинула Василина і пояснила подрузі: — Взимку цілі ночі просиджує над книжками».', 'Г: Коли садили капусту, господарка хапалася за голову — «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»', 'Д: «А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель.', | Chosen answer: В: «Ще б ми стільки прочитали, як ти, — докинула Василина і пояснила подрузі: — Взимку цілі ночі просиджує над книжками»., Rejected answers: А: Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин., Б: Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну»., Г: Коли садили капусту, господарка хапалася за голову — «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!», Д: «А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель. | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Розділові знаки при передачі чужої мови правильно вжито в реченні:' 'А: Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.', 'Б: Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну».', 'В: «Ще б ми стільки прочитали, як ти, — докинула Василина і пояснила подрузі: — Взимку цілі ночі просиджує над книжками».', 'Г: Коли садили капусту, господарка хапалася за голову — «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»', 'Д: «А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель.', | Chosen answer: В: «Ще б ми стільки прочитали, як ти, — докинула Василина і пояснила подрузі: — Взимку цілі ночі просиджує над книжками»., Rejected answers: А: Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин., Б: Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну»., Г: Коли садили капусту, господарка хапалася за голову — «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!», Д: «А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель. | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Граматично правильна відповідь на запитання «Котра година?»:' 'А: дванадцять тридцять', 'Б: половина дев’ятої', 'В: десять хвилин першої', 'Г: без двадцяти десять', 'Д: за п’ять одинадцята', | Chosen answer: Д: за п’ять одинадцята, Rejected answers: А: дванадцять тридцять, Б: половина дев’ятої, В: десять хвилин першої, Г: без двадцяти десять, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Граматично правильна відповідь на запитання «Котра година?»:' 'А: дванадцять тридцять', 'Б: половина дев’ятої', 'В: десять хвилин першої', 'Г: без двадцяти десять', 'Д: за п’ять одинадцята', | Chosen answer: Д: за п’ять одинадцята, Rejected answers: А: дванадцять тридцять, Б: половина дев’ятої, В: десять хвилин першої, Г: без двадцяти десять, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Складнопідрядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення «Спадала безмісячна ніч...» обрати:' 'А: якось журливо ставало на душі.', 'Б: неначе занурюючи все в темряву.', 'В: однак на ґанку ще точилася розмова.', 'Г: так що все птаство затихло.', 'Д: насувався лячний присмерк.', | Chosen answer: Г: так що все птаство затихло., Rejected answers: А: якось журливо ставало на душі., Б: неначе занурюючи все в темряву., В: однак на ґанку ще точилася розмова., Д: насувався лячний присмерк. | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Складнопідрядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення «Спадала безмісячна ніч...» обрати:' 'А: якось журливо ставало на душі.', 'Б: неначе занурюючи все в темряву.', 'В: однак на ґанку ще точилася розмова.', 'Г: так що все птаство затихло.', 'Д: насувався лячний присмерк.', | Chosen answer: Г: так що все птаство затихло., Rejected answers: А: якось журливо ставало на душі., Б: неначе занурюючи все в темряву., В: однак на ґанку ще точилася розмова., Д: насувався лячний присмерк. | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Звук [ґ] треба вимовляти в обох словах рядка:' 'А: об..рунтувати, во..зальний', 'Б: за..ратований, нама..атися', 'В: ..удзичок, перемо..ти', 'Г: а..русовий, домо..тися', 'Д: по..ратися, ..атунок', | Chosen answer: А: об..рунтувати, во..зальний, Rejected answers: Б: за..ратований, нама..атися, В: ..удзичок, перемо..ти, Г: а..русовий, домо..тися, Д: по..ратися, ..атунок | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Звук [ґ] треба вимовляти в обох словах рядка:' 'А: об..рунтувати, во..зальний', 'Б: за..ратований, нама..атися', 'В: ..удзичок, перемо..ти', 'Г: а..русовий, домо..тися', 'Д: по..ратися, ..атунок', | Chosen answer: А: об..рунтувати, во..зальний, Rejected answers: Б: за..ратований, нама..атися, В: ..удзичок, перемо..ти, Г: а..русовий, домо..тися, Д: по..ратися, ..атунок | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Зустріч Сошенка з Шевченком у Літньому саду Петербурга є, на думку автора тексту,:' 'А: замовчуваним історичним фактом', 'Б: художнім домислом Шевченка', 'В: фактом біографії Шевченка', 'Г: фактом зі спогадів Сошенка', | Chosen answer: Б: художнім домислом Шевченка, Rejected answers: А: замовчуваним історичним фактом, В: фактом біографії Шевченка, Г: фактом зі спогадів Сошенка | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Зустріч Сошенка з Шевченком у Літньому саду Петербурга є, на думку автора тексту,:' 'А: замовчуваним історичним фактом', 'Б: художнім домислом Шевченка', 'В: фактом біографії Шевченка', 'Г: фактом зі спогадів Сошенка', | Chosen answer: Б: художнім домислом Шевченка, Rejected answers: А: замовчуваним історичним фактом, В: фактом біографії Шевченка, Г: фактом зі спогадів Сошенка | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Цитата, винесена в заголовок тексту, належить:' 'А: Іванові Сошенку', 'Б: Тарасові Шевченку', 'В: Олександрові Кониському', 'Г: Володимирові Орловському', | Chosen answer: Б: Тарасові Шевченку, Rejected answers: А: Іванові Сошенку, В: Олександрові Кониському, Г: Володимирові Орловському | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Цитата, винесена в заголовок тексту, належить:' 'А: Іванові Сошенку', 'Б: Тарасові Шевченку', 'В: Олександрові Кониському', 'Г: Володимирові Орловському', | Chosen answer: Б: Тарасові Шевченку, Rejected answers: А: Іванові Сошенку, В: Олександрові Кониському, Г: Володимирові Орловському | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Синонімом до фразеологізму «вийти в люди» (рядок 13) є:' 'А: вивести в люди', 'Б: винести на люди', 'В: вибитися в люди', 'Г: вийти на дорогу', | Chosen answer: В: вибитися в люди, Rejected answers: А: вивести в люди, Б: винести на люди, Г: вийти на дорогу | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
він дивився на світ із прірви зацькованості. Вдумуючись у цей епізод, сповна осягаєш
справедливість слів одного з Кобзаревих біографів Олександра Кониського:
«Не можна вгадати, що б сталося з генієм нашого народу, коли б він не спізнався
із Сошенком. Чи поталанила б йому доля яким іншим робом вибитися з темного
льоху неволі та вийти в люди, чи може б, під густою корою Ширяєвських красок
зав’яли б і засохли ті величезні дари духовні, якими природа наділила
Тараса».
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Синонімом до фразеологізму «вийти в люди» (рядок 13) є:' 'А: вивести в люди', 'Б: винести на люди', 'В: вибитися в люди', 'Г: вийти на дорогу', | Chosen answer: В: вибитися в люди, Rejected answers: А: вивести в люди, Б: винести на люди, Г: вийти на дорогу | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Директор гімназії, говорячи про Сошенка «ви… у Петербургах навчалися» (рядок 47), прагнув висловити йому:' 'А: повагу', 'Б: подив', 'В: захват', 'Г: зневагу', | Chosen answer: Г: зневагу, Rejected answers: А: повагу, Б: подив, В: захват, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Директор гімназії, говорячи про Сошенка «ви… у Петербургах навчалися» (рядок 47), прагнув висловити йому:' 'А: повагу', 'Б: подив', 'В: захват', 'Г: зневагу', | Chosen answer: Г: зневагу, Rejected answers: А: повагу, Б: подив, В: захват, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
За стильовими ознаками текст є:' 'А: публіцистичним', 'Б: науковим', 'В: художнім', 'Г: розмовним', | Chosen answer: А: публіцистичним, Rejected answers: Б: науковим, В: художнім, Г: розмовним | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
За стильовими ознаками текст є:' 'А: публіцистичним', 'Б: науковим', 'В: художнім', 'Г: розмовним', | Chosen answer: А: публіцистичним, Rejected answers: Б: науковим, В: художнім, Г: розмовним | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Внутрішній аристократизм Сошенка ілюструють усі речення, окрім:' 'А: «… (Шевченко) нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так принижуватися» (рядки 7–8).', 'Б: «Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду, насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті» (рядки 33–35).', 'В: «Коли б ви знали, яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва» (рядки 54–55).', 'Г: «Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю» (рядки 66–67).', | Chosen answer: Б: «Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду, насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті» (рядки 33–35)., Rejected answers: А: «… (Шевченко) нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так принижуватися» (рядки 7–8)., В: «Коли б ви знали, яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва» (рядки 54–55)., Г: «Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю» (рядки 66–67). | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Внутрішній аристократизм Сошенка ілюструють усі речення, окрім:' 'А: «… (Шевченко) нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так принижуватися» (рядки 7–8).', 'Б: «Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду, насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті» (рядки 33–35).', 'В: «Коли б ви знали, яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва» (рядки 54–55).', 'Г: «Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю» (рядки 66–67).', | Chosen answer: Б: «Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду, насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті» (рядки 33–35)., Rejected answers: А: «… (Шевченко) нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так принижуватися» (рядки 7–8)., В: «Коли б ви знали, яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва» (рядки 54–55)., Г: «Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю» (рядки 66–67). | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Засобом міжфразового зв’язку першого та другого речень тексту є:' 'А: лексичний повтор', 'Б: займенник', 'В: синонім', 'Г: прислівник', | Chosen answer: Б: займенник, Rejected answers: А: лексичний повтор, В: синонім, Г: прислівник | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Засобом міжфразового зв’язку першого та другого речень тексту є:' 'А: лексичний повтор', 'Б: займенник', 'В: синонім', 'Г: прислівник', | Chosen answer: Б: займенник, Rejected answers: А: лексичний повтор, В: синонім, Г: прислівник | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Слово, виділене в реченні «Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що колись погнала його до столиці: даний Богом талант» (рядки 51–52), означає:' 'А: додатково працювати', 'Б: весело проводити час', 'В: безоплатно працювати', 'Г: несумлінно працювати', | Chosen answer: Г: несумлінно працювати, Rejected answers: А: додатково працювати, Б: весело проводити час, В: безоплатно працювати, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '**Прочитайте текст (**цифри в дужках позначають номери рядків**) і виконайте завдання**
«Мій іскрений друже»
**(Життєва доля Івана Сошенка)**
(1–5) У примарному сяйві білої ночі юнак змальовує грецьку статую. До
нього підходить студент Академії мистецтв… Що було далі – відомо кожному
зі шкільних хрестоматій, де за джерело інформації – повість Тараса
Шевченка «Художник». Опоетизована, як це й буває з художніми творами,
версія справжнього життєвого факту.
(6–15) А насправді до майбутнього благодійника Шевченка привели земляки, і він
нахилився поцілувати руку, і Сошенко сказав, що жодна людина не повинна так
принижуватися. У свій 21 рік Шевченко навіть не здогадувався, що в ньому гряде геній –
(16–19) Сошенко не лише організував викуп обдарованого юнака – він дав
поштовх туго стиснутій пружині потенційних можливостей, що зробили
Тараса Шевченка не простим художником і поетом, а силою, яка об’єднала
український народ, не давши йому піти в небуття.
(20–27) З прірви приниженості не можна вихопитися без того, щоб не
запаморочилася голова. Після викупу з кріпацтва Тарас зовсім змінився.
Він часто їздив на вечори, витрачав чимало грошей на гарне вбрання – на деякий
час у нього вселився «світський біс». Немає Пророка без Предтечі, який готує йому
путі насамперед до самого себе, своєї місії. Чи здолав би Шевченко спокусу стати
модною цяцькою аристократичних салонів, коли б не мав поряд людини, котра йому
казала: «Тарасе, схаменися! Чого ти діла не робиш? Чого тебе нечистая
носить по тих гостях?».
(28–35) Як же склалася доля того, до кого поет звертався в листах «Мій
іскрений друже»? Народився Сошенко в Богуславі, навчався в дяка, потім у
майстра-самоука. Платити за уроки не було чим, тому Іван відробляв їх як
міг. За розпис монастирського іконостаса дістав стільки грошей, що навіть
трохи землі вдалося прикупити… Але в холерну зиму 1832 року без копійки в
кишені (зібрані гроші віддав за викуп паспорта) Сошенко з обозами подався
до Петербурга. Йому пощастило на добру душу: ровесник, панич із вигляду
насправді ж кріпак-кравець, не дав пропасти з голоду, допоміг улаштуватися в місті.
(36–42) Петербурзький період життя був найщасливішим. Бо коли через
загострення сухот мусив повернутися до Батьківщини, доля ніби
заповзялася покарати вдатного колись богомаза за прагнення до високого
мистецтва. Якось, діставши замовлення на ікону, довго працював над нею,
передаючи тонку гру світла, а єпископ віддав те переробити місцевому
невігласові. Тяжко переживши образу, художник пообіцяв собі бідувати,
але не догоджати смакам церковників, які й чути не хотіли про рафаелівських мадонн.
(43–49) 1846 року Іван Максимович став учителем малювання Немирівської
гімназії. Однак патологічно жорстокий і цинічний директор заходився
цькувати вчителя. Дістанеться, бува, Сошенко після уроків рідної домівки,
аж тут посильний кличе його до начальства. І – тупцяй осінньою сльотою,
бухикаючи від задавненої хвороби, щоб почути:
– Ви, Іване Максимовичу, художник, у Петербургах навчалися, то вмієте
добре стругати олівці. Приготуйте мені два… га-га!
(50–56) Сошенків колега, базграючи ікони, стільки грошей наскладав, що
власну майстерню відкрив. А Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що
колись погнала його до столиці: даний Богом талант. Хоч уже й розумів, що
через злидні не реалізує себе: «Одна надія – на труд, а де взяти роботи?
Думка, що буде попереду, жахає мене, і руки опускаються… Коли б ви знали,
яка втіха для серця і яке привілля, утікши від світу, жити для мистецтва».
Але таке було для нього недосяжним.
(57–59) 1861 року по «естафеті добра» до Петербурга було відправлено
найталановитішого Сошенкового учня – Володимира Орловського, який
згодом став професором Академії мистецтв. Вступити туди йому допоміг Шевченко.
(60–68) Картин Сошенко створив небагато, не всі вони дійшли до нас. Та ті,
що експонуються, наводять на думку, що художник мав цілком самобутній
талант, шукав свого шляху в мистецтві. Він знав, що міг би залишити по собі
яскравіший слід, і тяжко карався, що «життя загублене». Останніми роками
ходив київськими вулицями, підгодовуючи бездомних тварин… Згадаймо,
що картина, за яку Шевченко дістав срібну медаль, називалася «Хлопчик-
жебрак, що дає собаці хліб». Сошенко ставав грізним, коли при ньому візник
жорстоко поводився з конем, нещадно соромив кожного, хто «жив не за совістю».
В усьому іншому був лагідний і безмежно добрий.
(69–71) Життя минуло в трудах і злиднях. Останні канікули вирішив
подарувати собі – помандрувати рідними місцями, подивитися на біле
каміння берегів Росі. Не доїхав – 30 серпня 1876 року помер у Корсуні.
(72–76) Сяйво білої ночі вихопило з безвісті цю тиху постать. Благородна
душа, приречена на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний
переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому
– сам факт, що світ, попри всі його страждання, відступи й помилки, веде
свій поступ, прагнучи добра й справедливості.
*За Н. Околітенко, журнал «Жінка»
Слово, виділене в реченні «Іванові не давала «халтурити» та сама сила, що колись погнала його до столиці: даний Богом талант» (рядки 51–52), означає:' 'А: додатково працювати', 'Б: весело проводити час', 'В: безоплатно працювати', 'Г: несумлінно працювати', | Chosen answer: Г: несумлінно працювати, Rejected answers: А: додатково працювати, Б: весело проводити час, В: безоплатно працювати, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Заклик
*Годі тобі, пане-брате,*
*Ґринджоли малювати,*
*Бери шаблю гостру, довгу.*
*Та йди воювати!*
містить:' 'А: дума', 'Б: історична пісня', 'В: народна балада', 'Г: календарно-обрядова пісня', 'Д: соціально-побутова пісня', | Chosen answer: Б: історична пісня, Rejected answers: А: дума, В: народна балада, Г: календарно-обрядова пісня, Д: соціально-побутова пісня | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Заклик
*Годі тобі, пане-брате,*
*Ґринджоли малювати,*
*Бери шаблю гостру, довгу.*
*Та йди воювати!*
містить:' 'А: дума', 'Б: історична пісня', 'В: народна балада', 'Г: календарно-обрядова пісня', 'Д: соціально-побутова пісня', | Chosen answer: Б: історична пісня, Rejected answers: А: дума, В: народна балада, Г: календарно-обрядова пісня, Д: соціально-побутова пісня | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'У рядках
*Всякому місту — звичай і права,*
*Всяка тримає свій ум голова;*
*Всякому серцю — любов і тепло,*
*Всякеє горло свій смак віднайшло*
вжито:' 'А: інверсію', 'Б: антитезу', 'В: анафору', 'Г: асонанс', 'Д: алітерацію', | Chosen answer: В: анафору, Rejected answers: А: інверсію, Б: антитезу, Г: асонанс, Д: алітерацію | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'У рядках
*Всякому місту — звичай і права,*
*Всяка тримає свій ум голова;*
*Всякому серцю — любов і тепло,*
*Всякеє горло свій смак віднайшло*
вжито:' 'А: інверсію', 'Б: антитезу', 'В: анафору', 'Г: асонанс', 'Д: алітерацію', | Chosen answer: В: анафору, Rejected answers: А: інверсію, Б: антитезу, Г: асонанс, Д: алітерацію | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Золото — не дівка!.. Красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця», — так схарактеризовано героїню твору:' 'А: «Чорна рада»', 'Б: «Інститутка»', 'В: «Наталка Полтавка»', 'Г: «Людина»', 'Д: «Маруся»', | Chosen answer: В: «Наталка Полтавка», Rejected answers: А: «Чорна рада», Б: «Інститутка», Г: «Людина», Д: «Маруся» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Золото — не дівка!.. Красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця», — так схарактеризовано героїню твору:' 'А: «Чорна рада»', 'Б: «Інститутка»', 'В: «Наталка Полтавка»', 'Г: «Людина»', 'Д: «Маруся»', | Chosen answer: В: «Наталка Полтавка», Rejected answers: А: «Чорна рада», Б: «Інститутка», Г: «Людина», Д: «Маруся» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Запорожжя споконвіку було серцем українським, на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались», — пише автор твору:' 'А: «Чорна рада»', 'Б: «Вершники»', 'В: «Камінний хрест»', 'Г: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»', 'Д: «Тіні забутих предків»', | Chosen answer: А: «Чорна рада», Rejected answers: Б: «Вершники», В: «Камінний хрест», Г: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», Д: «Тіні забутих предків» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Запорожжя споконвіку було серцем українським, на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались», — пише автор твору:' 'А: «Чорна рада»', 'Б: «Вершники»', 'В: «Камінний хрест»', 'Г: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»', 'Д: «Тіні забутих предків»', | Chosen answer: А: «Чорна рада», Rejected answers: Б: «Вершники», В: «Камінний хрест», Г: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», Д: «Тіні забутих предків» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Закликом до українців
*Обніміться ж, брати мої.*
*Молю вас, благаю!*
закінчується твір:' 'А: «Гайдамаки»', 'Б: «Катерина»', 'В: «Сон» («У всякого своя доля»)', 'Г: «І мертвим, і живим...»', 'Д: «Заповіт»', | Chosen answer: Г: «І мертвим, і живим...», Rejected answers: А: «Гайдамаки», Б: «Катерина», В: «Сон» («У всякого своя доля»), Д: «Заповіт» | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Закликом до українців
*Обніміться ж, брати мої.*
*Молю вас, благаю!*
закінчується твір:' 'А: «Гайдамаки»', 'Б: «Катерина»', 'В: «Сон» («У всякого своя доля»)', 'Г: «І мертвим, і живим...»', 'Д: «Заповіт»', | Chosen answer: Г: «І мертвим, і живим...», Rejected answers: А: «Гайдамаки», Б: «Катерина», В: «Сон» («У всякого своя доля»), Д: «Заповіт» | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Провідним мотивом твору «І все-таки до тебе думка лине…» є:' 'А: цінність дружніх стосунків', 'Б: любов до рідного краю', 'В: нев’януче почуття до коханого', 'Г: замилування українською природою', 'Д: вдячність матері за її щиру любов', | Chosen answer: Б: любов до рідного краю, Rejected answers: А: цінність дружніх стосунків, В: нев’януче почуття до коханого, Г: замилування українською природою, Д: вдячність матері за її щиру любов | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Провідним мотивом твору «І все-таки до тебе думка лине…» є:' 'А: цінність дружніх стосунків', 'Б: любов до рідного краю', 'В: нев’януче почуття до коханого', 'Г: замилування українською природою', 'Д: вдячність матері за її щиру любов', | Chosen answer: Б: любов до рідного краю, Rejected answers: А: цінність дружніх стосунків, В: нев’януче почуття до коханого, Г: замилування українською природою, Д: вдячність матері за її щиру любов | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Переконання в тому, що
*Сила родиться й завзяття*
*Не ридать, а добувати,*
*Хоч синам, як не собі,*
*Кращу долю в боротьбі*
висловлене у творі:' 'А: Григорія Сковороди', 'Б: Івана Котляревського', 'В: Тараса Шевченка', 'Г: Лесі Українки', 'Д: Івана Франка', | Chosen answer: Д: Івана Франка, Rejected answers: А: Григорія Сковороди, Б: Івана Котляревського, В: Тараса Шевченка, Г: Лесі Українки, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Переконання в тому, що
*Сила родиться й завзяття*
*Не ридать, а добувати,*
*Хоч синам, як не собі,*
*Кращу долю в боротьбі*
висловлене у творі:' 'А: Григорія Сковороди', 'Б: Івана Котляревського', 'В: Тараса Шевченка', 'Г: Лесі Українки', 'Д: Івана Франка', | Chosen answer: Д: Івана Франка, Rejected answers: А: Григорія Сковороди, Б: Івана Котляревського, В: Тараса Шевченка, Г: Лесі Українки, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: '«Будущина в руках нового покоління, i чим більше вийде з школи людей з чесним i правдивим поглядом на свої обов’язки перед громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!», — заявляє персонаж комедії «Хазяїн»:' 'А: Зозуля', 'Б: Калинович', 'В: Феноген', 'Г: Зеленський', 'Д: Лiхтаренко', | Chosen answer: Б: Калинович, Rejected answers: А: Зозуля, В: Феноген, Г: Зеленський, Д: Лiхтаренко | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: '«Будущина в руках нового покоління, i чим більше вийде з школи людей з чесним i правдивим поглядом на свої обов’язки перед громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!», — заявляє персонаж комедії «Хазяїн»:' 'А: Зозуля', 'Б: Калинович', 'В: Феноген', 'Г: Зеленський', 'Д: Лiхтаренко', | Chosen answer: Б: Калинович, Rejected answers: А: Зозуля, В: Феноген, Г: Зеленський, Д: Лiхтаренко | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Українській письменниці та громадському діячеві Наталі Кобринській присвячено твір:' 'А: Марка Вовчка', 'Б: Василя Стефаника', 'В: Михайла Коцюбинського', 'Г: Івана Франка', 'Д: Ольги Кобилянської', | Chosen answer: Д: Ольги Кобилянської, Rejected answers: А: Марка Вовчка, Б: Василя Стефаника, В: Михайла Коцюбинського, Г: Івана Франка, | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Українській письменниці та громадському діячеві Наталі Кобринській присвячено твір:' 'А: Марка Вовчка', 'Б: Василя Стефаника', 'В: Михайла Коцюбинського', 'Г: Івана Франка', 'Д: Ольги Кобилянської', | Chosen answer: Д: Ольги Кобилянської, Rejected answers: А: Марка Вовчка, Б: Василя Стефаника, В: Михайла Коцюбинського, Г: Івана Франка, | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Question: 'Головним героєм твору «Камінний хрест» є:' 'А: Іван Дідух', 'Б: Гнат Кухарчук', 'В: Іван Палійчук', 'Г: Терентій Пузир', 'Д: Нечипор Вареник', | Chosen answer: А: Іван Дідух, Rejected answers: Б: Гнат Кухарчук, В: Іван Палійчук, Г: Терентій Пузир, Д: Нечипор Вареник | Given the question and options below, choose the best answer. |
Питання: 'Головним героєм твору «Камінний хрест» є:' 'А: Іван Дідух', 'Б: Гнат Кухарчук', 'В: Іван Палійчук', 'Г: Терентій Пузир', 'Д: Нечипор Вареник', | Chosen answer: А: Іван Дідух, Rejected answers: Б: Гнат Кухарчук, В: Іван Палійчук, Г: Терентій Пузир, Д: Нечипор Вареник | Враховуючи запитання та варіанти нижче, оберіть найкращу відповідь. |
Subsets and Splits